Меморіал "Герої не вмирають"

Ісаєв Сергій Володимирович

Народився 10 квітня 1975 р. в м. Костянтинівка Донецької області. Навчався у ЗШ №4, яку закінчив у 1990 р. Педагоги і однокласники запам’ятали Сергія добрим, порядним, завжди готовим прийти на допомогу. Отримав спеціальність у професійно-технічному училищі №20.
У 1994-1996 рр. служив у десантних військах, був водієм-гранатометником, потім – сапером. Після служби в армії одружився, створив невеличкий власний бізнес. Ніколи не був байдужим до чужого горя. Зумів знайти однодумців і організувати допомогу дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька.
Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», зробив конструкції для плетіння маскувальної сітки. Він допоміг військовим від Станиці Луганської до Волновахи, водночас не забуваючи дбати про своїх підопічних із сиротинця. Не залишив благородну справу допомоги дітям і тоді, коли в липні 2015 року пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у 122 батальйоні 81 бригади старшим сержантом – командиром 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, неодноразово виконував обов’язки командиру взводу. У своїй частині Сергій організував збір пластику для допомоги у протезуванні постраждалих в АТО від БФФ «Овес».
З 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник антитерористичної операції на Сході України, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктівПилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області.
Загинув Сергій 25 квітня 2016 р. близько 14 год.20 хв. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Вибух міни ОЗМ-72 забрав його життя.
В останню путь його проводжали рідні, друзі, волонтери не тільки з Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, а й із Західної України. Патріоти України стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя заради Рідної Землі.
У Сергія залишились дружина Тетяна та двоє неповнолітніх діточок: Тимофій і Марія. Похований Ісаєв Сергій Володимирович 27 квітня 2016 р. наСантуринівському цвинтарі м. Костянтинівка поруч із могилами своїх батьків.
У жовтні 2016 р. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за № 291/2016 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.

13 жовтня 2016 р. напередодні Дня Захисника України на будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.

Костін Андрій Андрійович (12.08.1997 – 18.03.2017)

Народився 12.08.1997року у Костянтинівці. Навчався у загальноосвітній школі № 15. Професійну освіту отримав у Костянтинівському професійному ліцеї.
Військовослужбовець, солдат, стрілець-зенітник 54-ї Окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, що базується у місті Бахмут.
Він був звичайною людиною, любив життя, мріяв, мав багато планів. Але коли настав вирішальний для країни момент, він віддав своє життя заради мирного неба для кожного з нас.
Андрій загинув 18 березня 2017 року від кульового поранення під час несення служби у селищі Відродження Бахмутського району. Похований на Сантуринівському цвинтарі.
Важкі часи дають нашій країні достойних людей, яких ми не помічаємо у повсякденному житті. Тож варто пам’ятати, що героями не народжуються, а стають завдяки своїм вчинкам.
У травні 2020 року 54-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України, в якій служив Андрій, Указом Президента України присвоєне почесне звання "імені гетьмана Івана Мазепи" та надалі вона іменується - 54 окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи Сухопутних військ Збройних Сил України.

Пономарьов Олександр Олександрович

Народився 23 квітня 1974 року в Костянтинівці. Навчався в середній загальноосвітній школі №16. Професійну освіту отримав у Горлівському автотранспортному технікумі.

В 1993-1994 роках проходив службу в Збройних Силах України.Військову службу в ЗСУ закінчив у званні гвардії сержанта.
Працював в різних структурах: Костянтинівському міському відділі внутрішніх справ, на заводі Скловиробів, на комбінаті «Колбіко», в охоронних приватних підприємствах. Захоплювався спортивними іграми, екстремальним туризмом.
З березня 2015 року був мобілізований до лав ЗСУ, працював у військкоматі. А вже з травня 2016 р. добровольцем пішов воювати на передову на Світлодарськійдузі. Службу проходив в 54-й окремій механізованій бригаді командиром взводу. В кінці серпня попав під обстріл, отримав осколкове поранення. Був направлений у Харківський шпиталь, де помер 26.09.2016 року. Похований на цвинтарі Першотравневого посьолка.
У Олександра залишилась дружина, дві дочки, рідний брат.
6 грудня 2016 р. до Дня Збройних Сил України на будівлі ЗШ №16, де навчався Олександр, була встановлена меморіальна дошка.
У квітні 2017 р. Указом Президента України від 10.03.2017 р. за № 58/2017 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.

ВІНІЧЕНКО Кирил Андрійович 

Народився та мешкав у м.Костянтинівці.
Служив солдатом, наводчиком танку 59-тої окремої мотопіхотної бригади імені Якова ГАНДЗЮКА. 26 лютого 2022 року на 22 році життя був смертельно поранений біля сел. Молодіжне Херсонської області.
При відбитті нападу російських військ його танк було підбито в ходову частину і бойова машина не могла надалі проводити бій. Кирил ВІНІЧЕНКО, залишившись прикривати відхід командира та механіка танку з поля бою, отримав поранення несумісне з життям.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України Володимира Зеленського посмертно нагороджений орденом ІІІ ступеня “За мужність”.