Державний Прапор України - це історія української державності.

Історія українського прапора віддзеркалює всю історію української державності – з давніх часів і до сьогодні. Починаючи з часів Хрещення Русі, ці кольори завжди були присутні на прапорах нашого народу.
Вперше поєднання синього і жовтого з’явилося на гербі Львова: Данило Галицький подарував місту, заснованому у 1256 році, герб із зображенням жовтого лева на блакитному тлі.
У тому варіанті, як ми бачимо його зараз, український прапор було піднято у Львові в червні 1848 року під час революційної «весни народів».
Синьо-жовтий прапор був притаманний деяким кошам запорозьких козаків. Саме під синьо-жовтим прапором в березні 1917 року Волинський полк пройшов в самому серці Російської імперії - Петрограді, вітаючи повалення царизму; синьо-жовтий прапор був запропонований Михайлом Грушевським як ознака Української Народної Республіки.
18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни.

В Костянтинівському краєзнавчому музеї зберігаються три державних прапора України і кожен з них має свою історію та є унікальними музейними експонатами.
Перший прапор зробили власноруч костянтинівці. Саме він був піднятий активістами Валерієм Бондаренко, Юрієм Шурубовим та Ігорем Резенко над будівлею міськвиконкому у вересні 1991 року. Це перший прапор незалежної України в нашому місті.
Другий прапор був подарований тричі. 2015 року в потязі Київ – Костянтинівка їхала мешканка нашого міста з маленьким сином. В тому ж вагоні їхали захисники донецького аеропорту – кіборги. Хлопчику подобались мужні чоловіки, він весь час проводив біля них. Коли настав час розлучатись, бійці подарували хлопцеві український прапор, який вони в свою чергу отримали від громади Деражнянщини, що в Хмельницькій області. А вже пізніше прапор був переданий до нашого музею, де знайшов почесне місце серед експонатів меморіальної зали «Події в Костянтинівці з 2014 року…"
Третій прапор передав до музею Пауков Сергій, прапорщик 54-ї окремої механізованої бригади ім. гетьмана Івана Мазепи, позивний «Тихий». Цей «прапор на згадку» подарували Сергію його побратими в 2018 році перед демобілізацією – на прапорі побажання від товаришів і їх підписи. Цінність прапора в географії проживання бійців - місто Дніпро, Попасна, Хмельницька область.
Стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, які символізують поля пшениці під блакитним небом, показує споконвічне прагнення народу до миру, праці та багатства рідної землі.

Інформація щодо наявності палива на АЗС Костянтинівської громади станом на 23.08.2022

23 серпня - День Державного Прапора України

На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів Указом Президента України від 23 серпня 2004 року № 987 встановлено День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня. Державний Прапор є одним із державних символів країни, відбиває національні традиції, ідентифікуючи певну територію.
Ще до християнізації Русі жовто-блакитні барви символізували Київську Державу. Майже всі герби міст Київщини й України обрамлялися жовто- блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів». Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті.
На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905-1907 років. Із падінням царату ті барви були вже загальновизнаною українською символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами.
31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна». 01 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація, на якій тисячі солдат-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ - полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше - на есмінці “Завидний” з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.
Вперше на Донеччині синьо-жовтий стяг було піднято 07 (20) листопада 1917 року у місті Бахмут над будинком земської управи (нині - будівля Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури).
Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР. 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом.
За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.
Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий стяг.
На Підкарпатській Русі, яка увійшла до Чехословаччини, 20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор. У 1934-му чехословацька влада заборонила використовувати його. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.
Українська військова організація та її наступниця Організація українських націоналістів також використовували національний прапор. У листопаді 1928 року українські активісти вивісили його із написом «УВО» до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра. На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій». У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором.
У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести український прапор. 01 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс - прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.
22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989 року в Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року - Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року синьо-жовтий стяг з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня - над Львівською ратушею; 24 липня - урочисто піднятий над Київською міською радою.
4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України.
28 січня 1992 року Державний Прапор України було офіційно затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3.
Із 2009 року в Україні щороку 23 серпня о 9 годині проводиться офіційна церемонії підняття Державного Прапора України в містах Києві та Севастополі, обласних та районних центрах, інших населених пунктах України.
Із 2014 року, з початком військової агресії росії проти України, як і в часи радянського тоталітарного режиму, за Державний Прапор України вбивають та піддають тортурам українців в анексованому Криму та на тимчасово окупованих територіях України.
Сьогодні, на жаль, синьо-жовтий стяг не зможе замайоріти в окупованих міста Донеччини, але ми точно знаємо, що як і у 2014 році, ми зможемо підняти Державний Прапор України у всіх звільнених від російської навали містах.
Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення, щоденної боротьби за нашу незалежність та територіальну цілісність.
За матеріалами Українського інститут національної пам’яті

Найбільший український прапор на Донеччині: Флагшток у Краматорську | Твоя Донеччина

Оперативна інформація станом на 06.00 23.08.2022 щодо російського вторгнення

✊🏻 Слава Україні! Розпочалася сто вісімдесят перша доба героїчного протистояння Української нації російському воєнному вторгненню.
На Волинському та Поліському напрямках у прикордонних районах противник активно застосовує засоби радіоелектронної боротьби.
Зберігається загроза завдання ракетних та авіаційних ударів з території республіки білорусь.
На Сіверському напрямку противник із ствольної артилерії здійснював обстріли цивільної та військової інфраструктури населених пунктів Чернігівської та Сумської областей.
На Слобожанському напрямку ворог веде бойові дії з метою утримання раніше зайнятих районів та рубежів, намагається покращити тактичне положення.
На Харківському напрямку ворог обстрілював із ствольної та реактивної артилерії райони населених пунктів Одноробівка, Соснівка, Цупівка, Нове, Замулівка, Докучаєвське, Питомник, Старий Салтів, Велика Рогань та Івашки. Завдав авіаударів біля Питомника та Мосьпанового. Для розвідки позицій наших військ та коригування вогню артилерії задіяв БпЛА.
На Слов’янському напрямку противник здійснював вогневе ураження із танків, ствольної артилерії та РСЗВ неподалік Норцівки, Краснопілля та Долини. Завдав авіаудару неподплік Богородичного.
На Донецькому напрямку зусилля ворога зосереджуються на веденні активних дій на Бахмутському і Авдіївському напрямках.
На Краматорському напрямку зафіксовано обстріли неподалік Григорівки, Роздолівки, Біленького та Спірного.
На Бахмутському напрямку окупанти здійснювали вогневе ураження неподалік Бахмута, Майорська, Соледара, Зайцевого, Шумів та Кодеми. Противник намагався провести розвідку боєм у районі населеного пункту Зайцеве, а також вести штурмові дії поблизу Соледара та Кодеми, успіху не мав, відійшов.
На Авдіївському напрямку ворог задіяв танки, ствольну артилерію та реактивні системи залпового вогню в районах Водяного, Новобахмутівки, Красногорівки, Опитного і Невельського. Завдавав авіаудару біля Мар’їнки. Вів наступ біля Красногорівки і Первомайського, успіху не мав.
На Новопавлівському напрямку здійснив обстріли районів населених пунктів Павлівка, Пречистівка, Вугледар. Вів наступальні бої в районах населених пунктів Новомихайлівка, Золота Нива, успіху не мав.
На Запорізькому напрямку зафіксовано вогневий вплив неподалік Залізничного, Оріхова, Червоного, Бурлацького, Зеленого Поля, Степового, Новопавлівки та Новоандріївки. Завдав авіаційних ударів в районах населених пунктів Малинівка, Ольгівське, Залізничне та Новопіль.
На Південнобузькому напрямку основні зусилля противник зосереджує на утриманні займаних позицій та недопущенні просування наших військ. Вживає заходів з поповнення втрат. Здійснював обстріли із танків та артилерії різних типів в районах населених пунктів Парутине, Лимани, Лозове, Шевченкове, Мирне, Українка, Киселівка, Потьомкине, Широке, Іванівка, Осокорівка, Добрянка, Пришиб, Квітневе. Завдав авіаційних ударів поблизу Трудолюбівки, Потьомкиного та Андріївки. З метою ведення повітряної розвідки активно задіяв БпЛА.
Корабельне угруповання противника в акваторіях Чорного та Азовського морів основні зусилля зосереджує на блокуванні цивільного судноплавства в північно-західній частині Чорного моря та ураженні військових об’єктів і елементів інфраструктури в глибині території України.
Тримаймо стрій! Разом переможемо! Слава Україні!🇺🇦